ДЛЯ ВАС БАТЬКИ

ДИТЯЧИЙ САДОК ОНЛАЙН

Платформа розвитку дошкільнят

Психологічна підтримка для батьків

 "Розвиток дитини"

"Казкар"

Нові норми та порядок організації харчування дітей в ЗДО

Здорове та правильне харчування для дітей

Все про GOVID - 19

ПРАВИЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ ДІТЕЙ І БАТЬКІВ

Спілкування – це передача інформації від однієї людини до іншої. Комунікація (спілкування) може бути вербальною, наприклад, коли одна людина розмовляє з іншою, або невербальною, наприклад, коли люди бачать похмуре обличчя чоловіка, його міміка сигналізує їм, що він сердиться. Комунікація також може бути позитивною або негативною, ефективною чи неефективною.

Для батьків дуже важливо мати можливість відкрито й ефективно спілкуватися зі своїми дітьми. Відкрита, ефективна комунікація йде на користь не тільки дітям, а й кожному члену сім'ї. А отже, стосунки між батьками та їхніми дітьми значно покращуються. У цілому, якщо комунікація між батьками й дітьми позитивна, то й стосунки доброзичливі. Не варто забувати, що діти вчаться спілкуватися, спостерігаючи за своїми батьками. Якщо батьки спілкуються відкрито й ефективно, є велика ймовірність, що і їхні діти будуть чинити так само. Пам'ятайте: хороші комунікативні навички здатні принести користь на все життя.

У дітей починають формуватись ідеї та уявлення про себе на підставі того, як їхні батьки спілкуються з ними. При ефективному спілкуванні батьки засвідчують свою повагу дітям. Ті, у свою чергу, відчувають, що їх чують і розуміють, унаслідок чого самооцінка дітей підвищується. З іншого боку, неефективне й негативне спілкування між батьками й дітьми змушує їх повірити в те, що їх самих та їхні інтереси ігнорують, їх не почули або не зрозуміли.

У сім’ях, де культивується ефективне спілкування, діти більш відповідальні та обов’язкові. Вони розуміють і знають, чого очікувати від своїх батьків, і коли дізнаються про те, що батьки очікують від них самих, стають більш старанними, реалізуючи ці очікування. Вони також більш упевнено відчувають свою позицію в сім'ї й, таким чином, краще взаємодіють з батьками.

Способи позитивного спілкування з дітьми такі.

Починайте ефективно спілкуватися з дітьми, коли вони ще маленькі. Перш ніж батьки та їхні діти зможуть почати спілкуватись повноцінно, обидві сторони цього процесу повинні відчути себе досить комфортно, щоби зробити крок назустріч один одному. Доки діти зовсім маленькі, батькам необхідно вдумливо підготуватись до створення сприятливих умов для відкритої, ефективної комунікації. Батьки можуть забезпечити її, стаючи відкритими для спілкування зі своїми дітьми, особливо коли в них виникають якісь запитання чи вони просто хочуть порозмовляти. Крім того, батьки, які дарують своїм дітям багато любові, розуміння та сприйняття, допомагають створити сприятливу атмосферу для відкритого спілкування. Діти, які відчувають себе зігрітими батьківською любов’ю і приймаються своїми батьками, мають більше шансів розкритись і поділитися з ними своїми думками, почуттями, проблемами.

Але іноді батькам легше на рівні почуттів сприймати своїх дітей, ніж висловити їм це на ділі. Батькам важливо демонструвати своїм дітям, що вони люблять і приймають їх. Батьки можуть зробити це як вербальним (словесним), так і невербальним способом. Вербально вони можуть просто розповісти своїм дітям про те, що приймають їх такими, якими вони є. При цьому важливо акцентувати увагу на позитивному сприйнятті. Наприклад, коли дитина сама прибирає свої іграшки після того, як закінчила грати, батьки можуть сказати про те, що вони цінують її: «Я дуже ціную, коли ти прибираєш іграшки без підказки». Під час розмови з дітьми батькам слід бути обережними в тому, що вони кажуть і як вони це кажуть. Усе, що батьки кажуть своїм дітям, указує на те, що вони відчувають по відношенню до них. Наприклад, якщо батьки кажуть щось на зразок: «Не заважай мені зараз. Я зайнятий!», діти можуть подумати, що їхні бажання й потреби не важливі.

Невербально батьки можуть продемонструвати дітям своє прийняття їх за допомогою жестів, міміки та інших несловесних форм зовнішнього вираження емоцій і почуттів. Батькам необхідно постаратись усунути такі прояви, як крик та імітована байдужість, коли вони не звертають увагу на своїх дітей. Така поведінка заважає ефективному спілкуванню. Батькам належить навчитись демонструвати своє прийняття тими способами, які їхні діти зможуть зрозуміти правильно. Практика неодмінно приведе вас до досконалості.

Спілкуйтесь на рівні вашої дитини. Коли батьки спілкуються зі своїми дітьми, їм важливо спуститись до їх дитячого рівня як словесно, так і фізично. Вербально батькам треба використовувати відповідну віковим особливостям мову, яку їхні діти зможуть зрозуміти без зусиль. З дітьми молодшого віку це можна зробити, використовуючи прості слова. Наприклад, малюки найкраще зрозуміють таку форму як,«не бий свою сестру» замість «абсолютно неприйнятно бити сестру». Батькам варто спробувати використовувати різні формулювання, щоб дізнатися, що саме їхні діти здатні зрозуміти, уникаючи при цьому тих форм спілкування, які свідомо залишаться незрозумілими. Фізично батьки не повинні, наприклад, підніматись над своїми дітьми під час розмови. Замість цього їм слід опуститися донизу, щоби стати приблизно того ж «росту», що і їхні діти: стати на коліна, сісти навпочіпки, сісти на стілець, зігнутись тощо. Це забезпечить удалий зоровий контакт з дитиною, який легше буде підтримувати протягом бесіди, крім того, якщо діти дивляться прямо в обличчя батьку/матері (бачать його/її погляд), вони будуть менше боятись його/її слів.

Навчіться слухати по-справжньому. Уважно слухати – це навичка, якої необхідно вчитись і практикувати її використання. Вона є невід'ємною частиною ефективного спілкування. Коли батьки слухають своїх дітей, вони висловлюють свій інтерес до них і захопленість їхніми висловлюваннями. Ось кілька важливих кроків, щоби стати хорошим слухачем:

·         Установіть і підтримуйте зоровий контакт. Батьки, яким це вдається, показують своїм дітям, що вони захоплені й зацікавлені. Діти можуть відчути прямо протилежний ефект, тобто що їхні батьки не зацікавлені в тому, що кажуть діти, якщо зоровий контакт установлений на мінімальному рівні.

·         Усуньте всі відволікаючі фактори. Коли діти хочуть розмовляти, батьки повинні продемонструвати їм свою стовідсоткову увагу. Вони повинні відкласти вбік усе, чим займалися, повернутися обличчям до своєї дитини і щиро дослухатись до дитячих слів. Якщо батьки, наприклад, стануть продовжувати читати газету або дивитися телевізор у той час, як їхні діти будуть намагатися спілкуватися з ними, це підштовхне малечу до висновку, що їхні батьки не зацікавлені в тому, що вони кажуть або що їхні слова не важливі. Якщо діти висловлюють бажання поспілкуватись, коли у батьків невідкладні справи, треба неодмінно виділити інший час для дружньої розмови.

·         Слухайте, тримаючи язик за зубами. Батьки повинні постаратися звести до мінімуму свої спроби перервати дитину, поки вона буде висловлювати все, що вважає за потрібне. Вони можуть висловити своє схвалення, наприклад, за допомогою посмішки або дружнього дотику, але не переривати. Переривання часто порушує хід думки дитини, що може бути дуже неприємним і прикрим явищем.

·         Нехай ваші діти знають, що їх почули. Після того, як діти закінчили висловлюватись, батьки можуть переконати їх у тому, що слухали уважно, повторивши сказане трохи іншими словами. Наприклад, «Синочку, схоже, ти дуже добре провів свій день в дитячому садку». Крім того, що це дозволить дитині переконатися, що батьки слухали її уважно, це також дасть дитині можливість з'ясувати і виправити неточно витлумачений батьками зміст розповіді.

Нехай ваші розмови будуть короткими. Чим дитина менше за віком, тим важче для неї витримувати довгі промови. Є одне чудове правило для батьків – говорити маленьким дітям не довше 30-ти секунд, потім попросити прокоментувати сказане. Тобто завдання батьків полягає в тому, щоб передавати за раз невелику порцію інформації, перевіряючи при цьому, чи утримують діти свою увагу і чи розуміють те, про що їм кажуть. Батьки також повинні надати своїм дітям право вирішувати, коли варто зупинитися. При цьому дорослим учасникам діалогу важливо звертати увагу на ті підказки, які допоможуть зрозуміти, що дітям вже достатньо отриманої інформації. Деякі підказки – непосидючість, відсутність зорового контакту, відволікання та ін. Батьки повинні знати не тільки те, коли спілкуватися зі своїми дітьми, а й коли їм треба припинити розмову.

Формулюйте правильні запитання. Деякі запитання сприяють тривалій і плідній бесіді, у той час як інші можуть зупинити спілкування, відбивши будь-яке бажання продовжувати розмову. Батькам важливо постаратися при спілкуванні зі своїми дітьми ставити відкриті запитання. Саме вони часто вимагають ґрунтовної відповіді, яка буде продовженням бесіди. Відкриті запитання, що починаються зі слів «що», «куди», «хто» або «як», часто дуже корисні для того, щоб допомогти дітям краще розкритись. Батьки повинні уникати запитань, які потребують формальної відповіді «так» чи «ні» (тобто закритих запитань). Уміння ставити правильні запитання всіляко сприяє розмові, але батькам слід проявити обережність, щоб у ході спілкування зі своїми дітьми не поставити занадто багато запитань. Коли це відбувається, розмова швидко стає схожою на допит, і дітям стає дуже складно розкритись.

При спілкуванні з дітьми висловлюйте власні почуття та ідеї. Для ефективного спілкування необхідний «двосторонній рух». Не тільки батьки повинні бути доступними та уважно слухати дітей, а й у дітей повинна бути така ж можливість; а тому, батьки завжди повинні бути готовими поділитися своїми думками й почуттями. Саме у процесі двостороннього діалогу вони можуть багато чого навчити своїх дітей, наприклад, родинних цінностей і моралі. Однак і тут батькам необхідно бути обережними, щоб не проявити засудження або зарозумілість. Цілком логічно, що чим більше батьки відкриваються своїм дітям, тим більше їхні діти будуть відкриті для них.

Плануйте та систематично проводьте сімейні зустрічі або виділяйте час для спілкування. Є один дуже корисний інструмент спілкування для сімей з дорослими дітьми – це заздалегідь запланований час для нього. При цьому можна використовувати різні варіанти. Насамперед це сімейна рада, яка може скликатись, наприклад, раз на тиждень або коли є привід обговорити щось у родинному колі. Сім'ї можуть використовувати час для сімейних зустрічей, щоб налагодити повсякденне життя, наприклад, розподілити обов’язки в домі або визначити час відходу до сну. Час сімейної ради можна використовувати також для того, щоб висловити образи, скарги, незадоволення і порозмовляти про існуючі проблеми. Цей час можна провести і за розмовою про позитивні моменти, які відбулися протягом останнього тижня. Важливо те, що кожному члену сім'ї дається час висловитися, щоб його почули інші.

Час, відведений для сімейного спілкування, не обов'язково повинен бути таким «офіційним», як на сімейній раді. Наприклад, сім'я може використовувати час вечері, щоби «зловити» один одного в метушні дня. Або ж батьки можуть виділити час, щоби пограти в комунікативні ігри, такі як, наприклад, вибір конкретних тем для обговорення та надання кожному члену сім'ї можливості висловити свою думку. Важливо, щоб сім'я виділяла для цього час систематично, тоді спілкування буде плідним і повноцінним.

Зізнайтесь, якщо ви чогось не знаєте. Коли діти ставлять запитання, на які їхні батьки відповісти не можуть, варто визнати, що дане запитання потребує вивчення. Батьки можуть використовувати такі випадки, як отримання спільного (з дитиною) досвіду навчання. Наприклад, батьки можуть навчити своїх дітей того, як отримати інформацію, взявши їх у бібліотеку, відкривши для них енциклопедію або сторінку в Інтернеті. Для батьків набагато краще буде показати своїм дітям, що вони люди і тому не можуть знати абсолютно все, ніж давати неточні відповіді.

Постарайтеся, щоб ваші пояснення були повноцінними. Відповідаючи на запитання дітей, батьки повинні постаратись дати їм стільки інформації, скільки потрібно, навіть якщо тема така, що, обговорюючи її, батьки відчувають дискомфорт. Це не означає, що вони повинні вдаватись в усі можливі подробиці. Просто важливо, щоб батьки знали, який обсяг інформації потрібен їхнім дітям, а потім давали його. Важливо, щоб батьки переконалися, що інформація, яку вони надають, відповідає їхньому віку. Також батьки повинні заохочувати дітей формулювати запитання. Це допоможе з'ясувати, чим вони цікавляться. Якщо дітям не надавати достатньо інформації, вони можуть зробити певні висновки, що можуть виявитися хибними

 

ДЕСЯТЬ «ЗОЛОТИХ ПРАВИЛ» ВИХОВАННЯ ЩАСЛИВИХ ДІТЕЙ

Правило1. Не марнуйте часу дитини.

У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Пізніше їх засвоїти набагато важче 

Правило 2. Формуйте самоповагу.

Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих. І ще: у кожної дитини має бути хороший друг. Батьки спрямовують цю дружбу і зміцнюють її. 

Правило 3. Навчіть дитину спілкуватися.

Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків ( дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх ( не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість ( одяг, манери); можливість спостерігати правильне спілкування ( поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній ( як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову. 

Правило 4. Пильнуйте, щоб дитина не стала теле або комп’ютереманом.

Бо ці види діяльності гальмують в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отже з часом у дитини можуть виникнути проблеми у спілкуванні.

Правило 5. Виховуйте відповідальність, порядність.

Не лише повсякчас пояснюйте «що таке добре, а що – погано», а й закріплюйте гарні навички, карайте за негідні вчинки. Прикладом повинні бути ви самі. 

Правило 6. Навчіть дитину шанувати сім’ю

 Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя. Діти мають бачити, що йдучи на роботу чи повертаючись додому, тато – мама цілуються – це сімейний ритуал. 

Правило 7. Живіть у хорошому оточенні.

Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку. Якщо ви живете на соціально – психологічному смітнику, дітям важко бути вийти з нього, розповсюджуючи пахощі троянд.

Правило 8. Будьте вимогливими.

Але не будьте тиранами. Розумними і слухняними діти стають не відразу, на це треба витратити роки. 

Правило 9. Привчайте дитину до праці.

Але без примусу. Подбайте, щоб вони набули трудових навичок, подбайте, щоб їхнє життя було заповнене цікавими і корисними справами.

 Правило 10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.

 Нехай все перепробують, нехай навчаться на власних помилках.

ЗВЕРНЕННЯ ТА ВІТАННЯ

Важко уявити собі людину, яка б не хотіла вміти впевнено, розкуто і вільно триматися в будь-якому суспільстві і компанії. Кожен мріє подобатися, привертати до себе увагу оточуючих своїми манерами і зовнішністю. Як домогтися цього? Дуже просто — оволодіти мистецтвом етикету спілкування.

Як звертатися до людей?

Є три види звертання: 
Офіційне (громадянин, пан);
Дружнє (шановний колега, старий, любий друже);
Фамільне, допустиме тільки серед найближчих друзів.

До старших за віком потрібно звертатися на «ви«.

До незнайомих ровесників теж потрібно звертатися на «ви«.

На «ти» звертаються тільки до найближчих друзів.

Загальні правила вітання при зустрічі.

Першими вітають молодші старших, чоловіки — жінок, жінка вітає чоловіка, який набагато старший за неї. Винятки з цього правила: увійшовши до кімнати, будь-то чоловік або жінка, першим вітається з присутніми.

У випадку, коли в кімнаті кілька людей, вітаються спочатку з господинею будинку, потім з іншими жінками, потім — з господарем будинку і чоловіками. Вітаючись з чоловіком, жінка повинна першою подати руку. Якщо вона обмежується поклоном — чоловікові не слід подавати їй руку. Те саме — між старшими та молодшими чоловіками. Чоловік завжди встає (за винятком дуже літніх і хворих, яким важко підійматися), вітаючись і з жінками, і з чоловіками. Жінка, вітаючись з чоловіком, не встає. Чоловік, вітаючись із жінкою, підіймається. Вітаючи даму, чоловік може поцілувати їй руку. Однак, робити це можна тільки в приміщенні!

Не прийнято вітатися через поріг, через стіл, через будь-яку перегородку.

З чого починається спілкування

Будь-яке знайомство, та і взагалі будь-яке спілкування починається з привітання. Яким воно має бути?

За етикетом, вітати людину потрібно словами:
«Здрастуйте!»

«Доброго ранку!»

«Добрий день!»

«Добрий вечір!»

Що важливо у привітанні

Інтонація. Дуже важливий елемент вітання! Вітання, висловлене грубим, пригніченим або сухим тоном, може образити людину, з якою ви вітаєтеся. Вітатися з людьми потрібно тепло і доброзичливо.

Посмішка. «Додана» до привітання посмішка поліпшить загальний настрій.

Жести. Привітання прийнято супроводжувати поклоном, кивком голови, рукостисканням, обіймами, поцілунком руки.

Чоловіку під час привітання потрібно зняти капелюха. Зимову шапку, берет, кепку знімати не обов’язково!

Під час привітання не варто опускати очей, потрібно зустрітися поглядом з тим, кого ви вітаєте.

Під час привітання непристойно тримати руки в кишенях і сигарету в роті.

Рукостискання

За етикетом:
Першими подають руку старші молодшим, а не навпаки.
Серед ровесників першими подають руку жінки чоловікам.
Якщо зустрічаються дві подружні пари, то спочатку вітаються один з одним жінки, потім чоловіки вітають жінок, після цього чоловіки вітаються між собою.
Перед рукостисканням чоловік повинен обов’язково зняти рукавичку. Жінці це робити не обов’язково. Однак, вітаючи більш старших за віком, рукавичку повинні знімати всі.

ЛИСТ  МУДРОГО  СИНА  БАТЬКАМ

Дорогі батьки! 

1. Не розбещуйте мене. Я дуже добре знаю, що мені не треба мати все те, що я прошу. Я лише хочу вас випробувати і спонукати бути батьками.

2. Не будьте непослідовним: це мене збиває і дозволяє завжди, коли тільки можу, виходити сухим з води. Хочу, щоб ви навчилися бути для мене справжніми батьками.

3. Не давайте обіцянок: ви можете бути не в стані їх виконати. Це призведе до зменшення моєї довіри до вас. Задовольняйтеся тим, щоб робити серйозні пропозиції.

4. Не виправляйте мене у присутності інших. Я сприйму це набагато краще, якщо ви поговорите зі мною спокійно віч-на-віч. Без моєї сестри, брата. Тільки ви!

5. Не бурчіть безперестанку: якщо ви це будете робити, я змушений буду захищатися прикидаючись глухим.

6. Не звертайте надто багато уваги на мої маленькі недуги. Я можу навчитися насолоджуватися поганим здоров’ям, якщо це зможе виправити вашу неуважність.

7. Не переймайтесь тим, що ми мало часу проводимо разом. Важливо, як ми його проводимо. Однак якби ви поверталися деколи додому трохи раніше, ви б мене зробили щасливим.

8. Не дозволяйте, щоб мої страхи викликали у вас неспокій, бо ви станете ще більш наляканими. Будьте для мене прикладом мужності. Дайте мені зрозуміти, що мужність – це чеснота.

9. Не забувайте, що я не можу добре рости без великого розуміння і великого заохочення... Але ж я не мушу вам про це говорити, правда?

10. Пам’ятайте, я вчуся більше із прикладів, ніж із зауважень. 

Заповіді дітей для мам, тат, бабусь та дідусів

Дорогі батьки!  1.  Дорогі батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мне, будь ласка, мистецтва стати і бути людиною. 2.  У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу вас,поясніть мені, що?коли? чому? кожен із нас у ньому має робити. 3.  Мої ручки ще маленькі, не очікуйте від мене досконалості, коли я стелю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча. 4.  Мої  почуття  ще  недозрілі,  прошу,  будьте  чутливими  до  моїх  потреб.   Не нарікайте на мене. 5.  Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте й оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки. 6.  Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на помилках вчився. Тоді я зможу самостійно приймати  рішення у дорослому житті. 7.  Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням. 8.  Я вчуся у вас всього: слів, інтонацій голосу, манери рухатися. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв’язок між поколіннями. Тому навчіть мене, будь ласка, кращого. Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомагати один одному в цьому безмежному світі. 9.  Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки. Любі мої, я вас дуже-дуже люблю!!! Покажіть мені, що ви любите мене також!

Прохання, побажання дитини до батьків

Дорогі мої батьки!  1.  Не псуйте мене. Я чудово знаю, що не повинен одержувати все, про що попрошу. Я просто перевіряю вас. 2.  Не бійтеся виявляти твердість стосовно мене. Я віддаю перевагу цьому. Це дозволяє мені знайти своє місце. 3.  Не застосовуйте силу у відносинах зі мною, інакше це навчить мене думати, що сила – це єдине, що має значення. 4.  Не будьте непослідовними. Це спантеличує і примушує намагатися вийти сухим з води в усіх можливих випадках. 5.  Не давайте обіцянок: може виявитися, що вам не дасться їх дотриматись. Це підірве мою довіру до вас. 6.  Не піддавайтеся на мої провокації, якщо я навмисно говорю і роблю речі, що засмучують вас, інакше я знову буду намагатися одержати таку «перемогу». 7.  Не засмучуйтеся занадто, якщо я говорю: «Я не люблю вас». Насправді я не це маю на увазі, але я хочу, щоб ви пошкодувати про те, що ви зробили стосовно мене. 8.  Не  примушуйте   мене   відчувати   себе  меншим,  ніж  я   є   насправді.  Я компенсую це тим, що буду поводитися, як «пуп землі». 9.  Не робіть за мене те, що я можу зробити сам, інакше я буду почувати себе немовлям, і буду продовжувати вимагати, щоб ви мене обслуговували. 10.  Не звертайте надто багато уваги на мої шкідливі звички. Зайва увага тільки сприяє їхньому закріпленню. 11. Не робіть мені зауваження.

Пам'ятка для батьків, 
дитина яких уперше піде до дитячого садочка

1.     Сформуйте у себе ставлення до дитячого садочка, налаштуйте себе на те, що дитині тут буде добре, її буде доглянуто, оточено увагою, вона отримає підготовку.

2.     Уникайте будь-яких негативних розмов у сім'ї про дитячий садочок у присутності дитини, оскільки вони можуть сформувати у неї негативне ставлення до відвідування дитячого садочка.

3.     Створіть спокійний, безконфліктний клімат у сім'ї.

4.     Заздалегідь потурбуйтесь, щоб розпорядок дня дитини вдома був наближений до розпорядку дня дитячого садочка (ранній підйом, час денного сну, прийом їжі, прогулянки).

5.     Ознайомтесь з режимом харчування та меню дитячого садочка.

6.     Навчайте дитину їсти не перетерті страви, пити з чашки, привчайте тримати ложку.

7.     Відучіть дитину від підгузків. Виховуйте у неї потребу проситися до туалету.

8.     Учіть дитину впізнавати свої речі: білизну, одяг, взуття, носовичок.

9.     Учіть гратися іграшками. Скажімо, ляльку можна годувати, колисати, гойдати; пірамідку збирати, розбирати.

10.  Привчайте дитину після гри класти іграшки на місце.

11.  Пограйтесь вдома у дитячий садок з ляльками: погодуйте їх, почитайте казку, поведіть на прогулянку, покладіть спати.

12.  Виховуйте у дитини позитивний настрій та бажання спілкуватись з іншими дітьми.

13.  Тренуйте систему адаптаційних механізмів у дитини - привчайте її до ситуацій, в яких потрібно змінювати форми поведінки.

14.  Підготуйте для малюка індивідуальні речі: взуття та одяг для групи, 2-3 комплекти змінної білизни, чешки для музичних занять, носовичок.

15.  Повідомте старшу медичну сестру, вихователів про стан здоров'я вашої дитини.

16.  Проконтролюйте, аби початок відвідування дитячого садка не збігався з епікризними термінами: 1 рік 3 місяці,  1 рік 6 місяців,  1 рік 9 місяців,  2 роки,  2 роки 3 місяці, 2 роки 6 місяців, 2 роки 9 місяців, 3 роки.

17.  Дайте дитині до садочка улюблену іграшку.

18.  Не залишайте дитину одну і надовго в перші дні відвідування дитячого садочка. 

Дослухайтесь до порад вихователя!!!

Крокуємо з малечею дорогою адаптації

Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто являється драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності малюка. У дитячому садку все не так, як удома: суворіший розпорядок дня, незнайомі дорослі й діти, незвичні вимоги... Але головне – розлучення з мамою. Усе це може викликати у дітвори напруження і навіть тривожність. Такий емоційний фон негативно відбивається на перших враженнях дитини про дитячий садок, погіршує звикання до нього.

Що таке адаптація?

Адаптація – це пристосування організму до нових обставин, а для дитини ДНЗ – новий, ще невідомий простір з новим оточенням, новими взаєминами.

Чинники, що впливають на адаптацію дитини до ДНЗ

1. Вік дитини

·         Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола.

·         Нічого цього ще немає у малечі 1-3,5 років. Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя.

Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем.

2. Поведінка дитини

Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.

Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи:

Перша група – cюди належить більшість дітей. Вони:

·         різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ;

·         голосно плачуть;

·          кидаються на підлогу;

·          дряпаються,кусаються, то просяться на руки;

·          біжать до дверей, нікого не чуючи.

Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може: несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати.

Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів.

Друга група – сюди входить кілька дітей, які:

·         Після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені.

·         У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися.

·         Ці діти ледь стримують плач,;

·         Сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать.

·         І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть.

 Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці.

Третя група – комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони:

·         Не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими;

·         Протягом дня розповідають дорослому все, що знають;

·         Із задоволенням демонструють свої вміння:

-  самостійно одягаються,
-  роздягаються,
-   їдять,
-  у ліжечку лежать спокійно.

Але така ідилія триває недовго (2-3 дні).  Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, діти впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.

3. Досвід дитини

·         Малюк з великої сім’ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище.

·         Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв'язок із матір'ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку.

Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу.

Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно:

   -  лазить, хоч і вміє ходити;
   -  замовкає, хоч уже почала говорити.

4. Індивідуальні особливості малюка:

·         Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес,

   -  вона адаптується легко, швидко.

·         якщо малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці ---шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього.

  -  Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію.

·         Хворобливим, сором'язливим дітям 

  -  необхідно в середині тижня влаштовувати вихідний.  

Пам'ятайте!!!  Тривалі перерви у відвідуванні дошкільного закладу  затримують і ускладнюють період адаптації.

Під час адаптаційного  періоду  важливо:

·         Створіть в домі спокійну обстановку;

·         З розумінням ставтеся до безпідставного вередування малюка;

·         більше гуляйте з дитиною, пропоную, зняти емоційне напруження,- активними рухами, цікавою діяльністю;

·         Намагайтеся раніше вкладати дитя спати після теплої ванни;

·         У  період адаптування треба менше ходити в гості;

·         рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями.

·         Огорніть свою дитину любов'ю, бережіть її нервову систему.

Прояви емоційно–нервового напруження

·         Часті неадекватні негативні емоції та емоційні стани:

-  плач,
-  капризування,
-  плаксивість,
-  тривала депресія,
-  апатія,
-  байдужість,  
-  знижений настрій,
-  немотивовані напади гніву;
-  високий індекс вікових страхів або поява страхів, не властивих віку.

·         Відсутність або мінімальний вияв позитивних емоцій, позитивної реакції на нові іграшки.

·         Відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей.

·         Відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини.

·         Надмірна обережність і побоювання небезпечних предметів.

·         Занижена комунікабельність дитини:

-  їй важко вступити в контакт із незнайомими людьми.

·         Зниження пізнавальної діяльності (практична відсутність реакції новизни).

-  Знижена ігрова діяльність або її відсутність.
-  Малюнки на вільні теми, зазвичай у темних кольорах, песимістичного змісту.
-  Зміна рухової активності ( підвищення або зниження).
-  Зниження або підвищення апетиту.
-  Проблеми із сном (аж до безсоння).
-  Небажання відвідувати ДНЗ.

Адаптація пройшла успішно, коли у дитини:

·         Бажання йти до дитячого садка;

·         Адекватний вияв емоцій , наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки;

·         Здатність адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення;

·         Висока комунікабельність;

·         Висока пізнавальна діяльність та активність;

·         Активна ігрова діяльність;

·         Малюнки у світлих тонах;

·         Стабільність рухової активності – малюк  рухливий;

·         Відсутність проблем із сном і харчуванням.

Негативно впливає на звикання:

·         Недотримання в сім'ї режиму дня;

·         Застосування невірної методики «годування»;

·         Погіршення стану здоров'я дитини (патологічні відхилення та розлади);

·         Недостатній рівень психічного розвитку ;

·         Патологія вагітності та пологів;

·         Одноманітність життя та діяльності малюка;

·         Постійне перебування під ретельним наглядом дорослих (мама та бабуся).

Шановні батьки!

 Коли спілкуєтесь з дитиною, яка адаптується до садочка  дотримуйтесь таких рекомендацій:

·         Будьте особливо уважними до  поведінки, настрою, самопочуття вашої малечі;

·         Вранці створюйте атмосферу гарного настрою:  будіть дитину лагідним словом, м'яким дотиком руки до чола.

·         Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.

·         Не загрожуйте дитячим садком, як покаранням за гріхи й неслухняність.

·         Пам'ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.

·         Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, умиватися та мити руки.

·         Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин. У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею певний час на прогулянці.

·         Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно.

·         Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1-2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повернеться.

·         Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім'ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваш малюк розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від нього.

·         Цікавтеся у вихователів, як він грається, як спілкується з іншими дітьми.

·         Обов'язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров'я і поведінки вашого малюка.

·         Тримайте тісний зв'язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські дбають про неї.

Зміни в поведінці можуть бути через:

·         ХворобУ;

·         Дефіцит спілкування з дорослими;

·         Відсутність умов для активної діяльності;

·         Відсутність сенсорних подразників (іграшки, предмети для маніпулювання);

·         Незадоволення органічних потреб ;

·         Стомлення.

Причини стомлення

·         Тривале перебування без сну.

·         Непосильне фізичне і розумове навантаження.

·         Хронічне недосипання.

·         Недотримання режиму.

·         Неправильна організація діяльності.

Консультація батьків на тему:         

«Чому дитина мовчить?»

Опанування мовлення залежить від багатьох факторів, і причини затримки мовленнєвого розвитку можуть бути різними. Спробую виділити найбільш типові.Один із важливих факторів, що обумовлюють затримку мовленнєвого розвитку, — це порушення інтелекту. На що необхідно звернути увагу батькам? Дітям із порушенням інтелекту не тільки властиве затримання мовленнєвого розвитку, але й виражене порушення психічного і фізичного розвитку. Дитина починає значно пізніше тримати голівку, сидіти, повзати, ходити тощо. У неї не формуються навички самообслуговування (малюк не їсть самостійно, не проситься на горщик...). Діти з порушенням інтелекту, як правило, неохайні, поводять себе неадекватно, а емоції в них одноманітні: задоволення — ситість, невдоволення — холод, біль тощо. Досить часто таким малюкам властива агресивна поведінка. Дитині подобаються нові іграшки, однак вони швидко їй набридають. Ігри малюків одноманітні, їхня міміка бідна, а мовлення монотонне.

Якщо ви помітили, що у вашої дитини характерні зазначені особливості розвитку, необхідно звернутися по консультацію до психоневролога, провести об'єктивне обстеження (електроенцефалографію, томографію).

Якщо встановлено інтелектуальне порушення, допомогу вашій дитині повинен надати олігофренопедагог.

Також серйозний фактор порушення мовленнєвого розвитку — це порушення слуху. Навіть у разі його незначного зниження мовленнєвий розвиток може значно затримуватися. Якщо ваша дитина часто страждає на простудні захворювання, отити або у членів родини є порушення слуху, поспостерігайте за дитиною в домашніх умовах і проведіть декілька експериментів.

• Чи реагує дитина на зміну гучності телевізора, магнітофона?

• Чи уважно дивиться на ваші губи (якщо так, говоріть, прикривши рот рукою) і чи не намагається постійно повернутися до вас одним і тим самим боком (тим вухом, яким краще чує)?

• Придбайте декілька пар іграшок, які видають звуки. В одній іграшці з пари приберіть звучання, запропонуйте дитині одну пару (іграшку, яка звучить і не звучить). Простежте за тим, як швидко дитина виявить і чи виявить взагалі, що одна з іграшок не видає звуків. Повторіть те саме з рештою іграшок.

• Поспостерігайте за швидкістю реакції на звук, покликавши дитину тихим голосом на відстані 5-6 м. (Необхідно пам'ятати, що реакція дитини на гучні кроки, удари дверей, стукіт тощо пов'язана з тактильно-вібраціонними відчуттями, тому її не можна розглядати як суто слухову.)

• Візьміть декілька добре відомих дитині предметів, покладіть їх на стіл, посадіть дитину на руки та поясніть, що за проханням іншого члена родини вона повинна показати той або інший предмет. Інший член сім'ї повинен відійти від дитини на 5-6 м і пошепки, прикривши рот, називати по черзі предмети, що лежать на столі.  Дитина повинна правильно показати предмет; прикривши одне вухо. Те саме має повторити, прикривши друге вухо. Якщо дитина не може правильно показати предмети, спробуйте підійти ближче. Обов'язково повторіть спробу в інший час, щоб упевнитися в порушенні слуху.

Якщо виникли сумніви щодо гарного слуху в дитини,  необхідно провести об'єктивне обстеження (аудіограму).  У разі виявлення порушень слуху допомогу дитині має надати сурдопедагог.

Які  фактори  призводять  до  затримки  мовленнєвого розвитку  як  до  особистого мовленнєвого порушення?

Згадайте, як протікала ваша вагітність, чи страждали на токсикоз, чи була загроза викидня?

Чи мали хронічні, інфекційні або простудні захворювання?

Чи приймали ліки, які саме? Які стресові ситуації переживали?

За якого терміну і як проходили роди? Яким було передлежання дитини?

Чи довго тривав безводний період (з моменту відходу вод до народження дитини)?

Чи відразу закричав малюк або необхідно було провести реанімаційні заходи? Уважно вивчіть медичну картку дитини.

Чи відмічені там гіпоксія, гіпотрофія, асфіксія плоду?

Чи перебуває ваша дитина на обліку в невропатолога і з яким діагнозом? Висновки невропатолога, що найчастіше зустрічаються за мовленнєвих порушень: пренатальна енцефалопатія, м'язова дистонія, гіпо-, гіпертонус тощо.

Чи має місце порушений моторний розвиток: малюк пізніше почав повзати, сидіти, ходити; порушена послідовність етапів (спочатку пішов, потім почав повзати); пропущено той чи інший етап, найчастіше повзання.

Зверніть увагу на ранній мовленнєвий розвиток дитини.Чи вчасно з'явилися гуління й лепет, чи активні вони були? Дайте відповідь на запитання: чи спілкуються в сім'ї однією, двома чи більше мовами. (Білінгвізм у родині — одна з причин затримки мовленнєвого розвитку, що часто призводить до серйозних порушень мовлення дитини. Рекомендовано до моменту становлення мовлення спілкуватися з дитиною однією мовою — тою, якою розмовляє мати.)

Підіб'ємо підсумки. Патологія вагітності та родів, неврологічна симптоматика, легка затримка чи дисгармонійність моторного розвитку, відхилення від мовленнєвого розвитку вже на ранніх етапах, білінгвізм можуть призвести до порушення мовлення дитини, що можна виявити на другому-третьому роках життя в затримці мовленнєвого розвитку.

Після того, як ви впевнилися, що затримка мовленнєвого розвитку не пов'язана з порушенням інтелекту й фізіологічного слуху (або іншими причинами), а викликана порушенням власне мовленнєвої функції, вам потрібно звернутися до логопеда. Він поставить вас на диспансерний облік і дасть рекомендації для домашньої роботи.

Чим ви можете допомогти дитині?

Якщо ваша дитина не розмовляє або відстає в мовленнєвому розвитку, не потрібно чекати. Не лякайтеся почати заняття зарано — бійтеся запізнитися!

Заняття потрібно проводити щоденно, бажано в один і той самий час. Таким чином вони впишуться в біологічний ритм життя дитини.

Пам'ятайте:

Усі види робіт мають проходити в ігровій формі і піднесеному настрої. Малюк повинен займатися з задоволенням, так само як і дорослий.

Хваліть та заохочуйте дитину, радійте разом з нею кожному, навіть найменшому кроку вперед.

Заняття потрібно проводити поетапно, щоразу впевнюватися, що завдання, поставлені на цьому етані роботи, виконано повністю. Починати слід з того етапу, на якому мовленнєві навички ще не достатньо розвинені.

Мовлення формується в тісному взаємозв'язку з фізичним і психічним розвитком дитини, тому паралельно з мовленнєвими видами роботи необхідно виконувати вправи для розвитку загальної та тонкої моторики, мімічних рухів, слухової та зорової уваги, пам'яті, мислення.